Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки. А жизнь идет и все без корректур, и как напишешь, так уже и будет. Пусть не страшит досадная строка. Прозрений не пугайся, в них лекарство - это сердца вехи. Не бойся правды, хоть она горька, и всех печалей, хоть они, как реки. Людскую душу бойся обобрать: Предашь однажды — и уже навеки.
Автор
Лина Васильевна Костенко
