У ті часи, страшні, аж волохаті, коли в степах там хто не воював, - от їй хотілось, щоб у неї в хаті на стелі небо хтось намалював. Вона не чула зроду про Растреллі. Вона ходила в степ на буряки. А от якби не сволок, а на стелі - щоб тільки небо, небо і зірки. Уранці глянеш - хочеться літати. В те времена кошмаров, прям косматых Когда в степи там кто не воевал, - Хотелось ей, чтоб прямо в хате Над головою небо кто создал. Не привелось ей слышать о Растрелли. Она «на свёклу» лишь ходила в степь. О, перекладина, что над постелью – ей лишь бы небо в звездах. Чтоб утром только глянуть И в мечтах взлететь.
Автор
Лина Васильевна Костенко
